Гостинність казахів — норми етикету чи особливість культури кочового народу? Правила прийому гостей характеризують етнос казахської народності: для казахів відмовити подорожньому в їжі та крові вважалося гріхом. Знання про традиції та звичаї прийому гостей допоможуть оцінити багатство культури казахстанців.
Традиції прийому гостей
Казахська культура щедра на традиції та звичаї. Серед іншого славиться гостинність казахського народу. У казахів протягом століть формувалося особливе ставлення до подорожніх і запрошених гостей. Їх завжди зустрічали з розпростертими обіймами, особливою привітністю і щедрими частуваннями.
Казахський народ вів кочовий спосіб життя, тому з розумінням і повагою ставився до мандрівників. Таких людей завжди з радістю зустрічали в казахських юртах.
Традиція теплого прийому гостей називається «конакаси». Казахи саджали гостей у юрті на почесні місця. Відразу ж приступали до трапези:
- Гостя пригощали легкими стравами казахської кухні та напоями: кумисом, чаєм з молоком, айраном або шубатом.
- До столу подавали коржі, баурсаки, сари ірімшик.
- Підносили гостю закуски з баранини або конини: кази, шужук, жая та інше.
За старих часів такий привітний прийом був буденністю. Якщо господарі не виявляли гідної пошани гостю, то одразу засуджувалися суспільством. Предки вірили, що гріх одного казаха падав на весь рід. Тому казахський народ трепетно ставиться до традицій прийому і суворо шанує правила гостинності.
Традиції та звичаї казахського народу, пов’язані з прийомом гостей, передаються з покоління в покоління. Здавна казахи з особливим трепетом ставилися до етикету. Особливу увагу приділяли привітанню гостей:
- Господарі з порога вітали гостей: допомагали зняти верхній одяг, саджали на почесне місце біля вогнища.
- Під час зустрічі казахи використовували такі формули люб’язного привітання: «Қайырлы кеш!», «Сəлем бердік!», «Қайырлы күн», «Сəлеметсізбе!». Привітання не обходилося без рукостискання і поклону з боку господаря. Якщо в дім завітали родичі або близькі друзі, то їх обіймали і цілували.
Гість, якого радо прийняли казахи, у відповідь дякував за теплий прийом. Господар наприкінці застілля міг попросити подорожнього заспівати пісню або виконати композицію на музичному інструменті. Як правило, гості виконували імпровізацію. Така традиція називається «конаккаде».
Обдаровування
Ще є обряд «ат мінгізіп шапан жабу», який пов’язаний з особливо важливими і почесними гостями. Його суть — подарувати тому, хто завітав у дім, коня або дорогий і вишуканий чапан — халат, зшитий із верблюжої вовни та ситцевої підкладки.
Подарунки не обмежувалися конем і халатом. Господарі дарували соболину шубу, верблюда, шаблю, перський килим та інші цінні речі. Така традиція вже називається «бес жакси», що в перекладі означає ‘п’ять цінних речей’.
Гостинність казахів поширювалася і на сусідів, які щойно переїхали на нове місце проживання. З давніх часів збереглася традиція «ерулик», пов’язана з прийомом новоселів.
Їх обов’язково запрошували на вечерю або обід, щоб ближче познайомитися. Новачкам так було легше влитися в нове оточення. У сучасному світі ця традиція, як і раніше, живе в сім’ях, які проживають у багатоквартирних будинках.
Казахи — гостинний народ, про що свідчать такі звичаї:
- «Тізе бугу» — давня традиція, згідно з якою той, хто прийшов у дім, схиляє коліно, щоб показати повагу до господарів і дому. За старих часів недотримання цього обряду сприймалося як образа.
- «Суюнши» — звичай, згідно з яким гостя, який приніс гарну звістку, обдаровували подарунками.
- «Туган жерге аунату» — звичай зустрічі мандрівника. Коли людина довго перебувала далеко від батьківщини, то по приїзду її обвалювали в землі.
- «Жилу» — особлива традиція обдаровування потерпілих від різних лих. Так казахи виявляли співчуття і простягали руку допомоги в складних життєвих обставинах. Дарували гроші, домашню худобу, одяг і все те, що компенсувало втрати або давало змогу швидше відновити будинок.
Гостинність казахів: розсаджування за столом
Традиції казахського народу, що описують гостинність, пов’язані з частуванням гостя. Накривали святковий стіл — дастархан. Під час застілля діяли певні правила, як розсадити гостей.
Казахські традиції вимагають, щоб за столом господарі розташовували тих, хто увійшов до будинку, в особливому порядку. У цьому делікатному питанні враховувалися такі чинники:
- ступінь спорідненості;
- вік і соціальний статус;
- суспільне становище.
Під час розсаджування гостей дотримувалися таких звичаїв:
- Першим до столу запрошували найповажнішого гостя, його саджали на особливе місце — төр. Це місце навпроти входу в юрту.
- Решту гостей розсаджували згідно з їхньою роллю і значущістю в родині. У західних регіонах і на півдні Казахстану жінки розташовувалися недалеко від дверей. Старша з них перебувала найближче до чоловіків.
- Щойно всі сіли, учасники застілля обмінювалися рукостисканнями з тими, хто сидів поруч.
- Господарі за стіл сідали останніми.
- Коли гість запізнився, то він зобов’язаний був поклонитися, а решта підводилися на знак поваги. Якщо запізнився поважний чоловік, то застілля на деякий час припиняли, і всі вставали. Пауза тривала, поки того, хто запізнився, не саджали на почесне місце.
Гостя не прийнято було питати про те, хто він, звідки, з якими намірами прийшов. Насамперед, той, хто прийшов у дім, повинен втамувати спрагу і голод, а тільки потім всі питання.
Дастархан
Відмінні риси дастархана — щедрість і багатство. Той (бенкет) традиційно проводився в аулі:
- Для застілля готували шубат і кумис.
- Для приготування м’яса використовували великі котли, які назвали «тайказанами».
- Кількість гостей не обмежувалася.
- Будь-який подорожній міг зазирнути в аул і отримати частування.
До свят казахи готувалися по-особливому. Було заведено приходити в гості зі смачними подарунками — «шашу». Це були баурсаки, солодощі та печиво, курт, іримшик.
Дастархан нерідко проводили з нагоди неприємних подій чи скрутних обставин, у які потрапили сусіди. Проводили «умі салу» — надавали допомогу сусідам, якщо потрібно було зробити щось масштабне, як-от збудувати будинок. Скликали родичів і знайомих, щоб швидше звести житло. Після важкої праці господар пригощав помічників.
Також є й інші звичаї в казахів, пов’язані з бенкетами:
- «Жол аяк» — проводи перед далекою дорогою.
- «Согим» — частування старійшин, коли робили м’ясні запаси на зиму.
- «Токим қагар» — збирали застілля, коли син уперше осідлав коня або покинув рідний аул.
Дастархан накривали на свята, які були приурочені до господарських робіт. Початок жнив називався «кирман майлар», а закінчення — «сабан той». У перший день зимів’я відзначали «жұрт майлар», а перший день доїння кобил — «біє бау».
Таких свят було багато, але об’єднувало їх одне — збирали рідних, близьких і всіх охочих розділити з господарями святковий настрій.
Прислів’я про гостинність
У казахській культурі нерідко зустрічається негласний закон, за яким гостя прирівнюють до посланця Божого. У стародавні часи тих, хто не дотримувався правил етикету і традицій гостинності, карали штрафами.
Про гостинність казахів розкажуть прислів’я, що передають глибокий посил традицій:
Қонағыңнын алғысы алтыннан қымбат.
(Подяка гостя твого, дорожча за золотий подарунок його).
Сийли қонағың келсе, ітіне сүйек таста.
(Якщо прийшов шановний гість, і собаці його кинь кістку).
Қонақты сөзбен тойғыза алмайсын.
(Гість не буде ситий словами).
Қонақ келсе, ет пісер, ет піспесе, бет пісер.
(Коли гість приходить, м’ясо господар готує, якщо м’яса не має — обличчя господаря червоніє).
Қонағыңның алтынын алма, алғысын ал.
(Золото в гостя не прости, а краще подяку проси) .
Завдяки культурному коду, казахів вважають одним із найбільш доброзичливих і гостинних народів світу. Сьогодні багато хто наслідує культурні традиції предків. І це показує зв’язок поколінь і повагу, з якою казахи ставляться до своєї культурної національної спадщини.
Унікальна добірка новин від нашої редакції
