У часи, коли більшість думає про виживання, Таврійський християнський інститут замахнувся на амбітний крок — переїзд до столиці. Це не просто зміна адреси, а справжнє відродження закладу, який став жертвою російської агресії.
Від окупації до нових горизонтів
Інститут, який раніше базувався в Херсоні, пережив справжню драму. Російська окупація змусила заклад спочатку перейти в онлайн-режим, а потім шукати нову домівку. І ось, після довгих пошуків та роздумів, вибір пав на Київ.
«Це був нелегкий вибір, але єдино правильний,» — розповідає ректор інституту Валентин Синій. «Київ дає нам можливості, про які ми раніше могли тільки мріяти.»
Нові можливості у столиці
Переїзд до Києва — це не просто зміна локації. Це відкриття нових горизонтів для студентів та викладачів:
- Доступ до кращих бібліотек та архівів
- Можливість співпраці з іншими столичними вузами
- Ширші перспективи для працевлаштування випускників
«Ми не просто переїжджаємо, ми перезавантажуємося,» — додає Валентин Синій.
Виклики та перспективи
Звісно, переїзд — це не лише нові можливості, але й нові виклики:
- Пошук нового приміщення
- Адаптація студентів та викладачів до життя у мегаполісі
- Налагодження зв’язків у новому середовищі
Але керівництво інституту дивиться в майбутнє з оптимізмом. «Ми вже пережили окупацію. Після цього столичне життя — це приємний виклик,» — жартує один з викладачів.
Що далі?
Інститут планує розпочати навчальний процес у Києві вже з вересня. Зараз триває активна підготовка до нового етапу:
- Пошук та облаштування приміщень
- Оновлення навчальних програм
- Набір нових студентів
«Ми не просто відкриваємо нову сторінку. Ми пишемо новий розділ в історії нашого закладу,» — підсумовує ректор.
Переїзд Таврійського християнського інституту до Києва — це більше, ніж просто новина. Це символ незламності українського духу та освіти. Навіть у найтяжчі часи ми знаходимо сили не просто вижити, а й розвиватися.
І хто знає, можливо, саме цей крок стане початком нової ери в історії не лише інституту, але й усієї української християнської освіти. Адже, як кажуть, не буває хмари без срібної підкладки. І схоже, що для Таврійського християнського інституту ця підкладка виявилася золотою.
